Історія фізики
Люди намагалися зрозуміти навколишній світ з найдревніших часів: чому тіла падають на землю, чому різні речовини мають різні властивості тощо. Цікавили людей також питання про будову світу, про природу Сонця і Місяця. Спочатку відповіді на ці запитання намагалися шукати в філософії. Здебільшого філософські теорії, які намагалися дати відповіді на такі запитання, не перевірялися на практиці. Однак, попри те, що нерідко філософські теорії неправильно описували спостереження, ще в древні часи людство добилося значних успіхів в астрономії, а грецький мудрець Архімед навіть зумів дати точні кількісні формулювання багатьох законів механіки й гідростатики.
Деякі теорії древніх мислителів, як, наприклад, ідеї про атом, які були сформульовані у стародавніх Греції та Індії, випереджали час.
Поступово від загальної філософії почало відокремлюватися природознавство, як та її частина, яка описує навколишній світ. Одна з основних книг Аристотеля називається «Фізика». Незважаючи на деякі неправильні твердження, фізика Аристотеля впродовж віків залишалася основою знань про природу.
Період до наукової революції
Властивість людства сумніватися й переглядати положення, які раніше вважалися єдино істинними, в пошуках відповідей на нові запитання зрештою привела до доби великих наукових відкриттів, яку сьогодні називають науковою революцією, що розпочалася приблизно з другої половини 16-го століття. Передумови до цієї докорінної зміни склалися завдяки надбанням, які можна прослідкувати до Індії і Персії. Сюди входять еліптичні моделі планетарних орбіт, що спиралися на геліоцентричну модель Сонячної системи, яку розробив індійський математик і астроном Аріабхата I, базові положення атомізму, запропоновані індуськими та джайністськими філософами, теорія про те, що світло еквівалентне енергетичним частинкам буддистських мислителів Дігнаги й Дхармакірті, оптична теорія арабського вченого Альхазена, винайдена персом Могаммадом аль Фазарі астролябія. Перський учений Насир аль Дін ат Тусі вказав на значні недоліки птолемеївської системи.
Середньовічна Європа на певний час втратила знання античних часів, але під впливом Арабського халіфату збережені арабами твори Аристотеля повернулися. В 12-13 століттях знайшли свій шлях у Європу також твори індійських і перських учених.
В Середні віки почав складатися науковий метод, у якому основна роль відводилася експерименту й математичному опису. Ібн аль-Хайсам (Альхазен) вважається основоположником наукового методу. У своїй «Книзі про оптику», написаній у 1021 році, він описував експерименти, поставлені для того, щоб доказати справедливість своєї теорії зору, яка стверджувала, що око сприймає світло, випромінене іншими об'єктами, а не випромінює саме, як вважали раніше Евклід і Птолемей. В експериментах Альхазена використовувалася камера-обскура. За допомогою цього приладу він перевіряв свої гіпотези щодо властивостей світла: чи світло розповсюджується по прямій, чи змішуються в повітрі різні промені світла.Наукова революція
Період наукової революції характеризується утвердженням наукового методу досліджень, вичленовуванням фізики із загалу натурфілософії в окрему область і розвитком окремих розділів фізики: механіки, оптики, термодинаміки тощо.
Більшість істориків притримуються думки про те, що наукова революція розпочалася в 1543 році, коли Копернику привезли з Нюрнберга вперше надрукований примірник його книги «Про обертання небесних сфер».
Механіка
Впродовж століття відтоді знання людство збагатилося працями таких дослідників, як Галілео Галілей, Хрістіан Гюйгенс, Йоган Кеплер і Блез Паскаль. Галілей першим почав послідовно застосовувати науковий метод, проводячи експерименти, щоб підтвердити свої припущення і теорії. Він сформулював деякі закони динаміки і кінематики, зокрема закон інерції, і перевірив їх дослідним шляхом. В 1687 році Ньютон опублікував книгу «Principia», в якій в подробицях описав дві основоположні фізичні теорії: закони руху тіл, відомі під назвою закони Ньютона, і закони тяжіння. Обидві теорії чудово узгоджувалися з експериментом. Книга також наводила теорії руху рідин. Згодом класична механіка була переформульована і розширена Леонардом Ейлером, Жозефом-Луї Лагранжем, Вільямом Гамільтоном та іншими. Закони гравітації заклали основу тому, що пізніше стало астрофізикою, яка використовує фізичні теорії для опису й пояснення астрономічних спостережень.
Електрика і магнетизм
Після встановлення законів механіки Ньютоном, наступним дослідним полем стала електрика. Основи створення теорії електрики заклали спостереження й досліди таких вчених 17-го століття, як Роберт Бойль, Стівен Ґрей, Бенджамін Франклін. Склалися основні поняття — електричний заряд та електричний струм.
1785 року Шарль Кулон опублікував закон взаємодії заряджених тіл, відомий як закон Кулона. 1820 року Андре-Марі Ампер встановив закон взаємодії провідників зі струмом - закон Ампера.
Ганс Крістіан Ерстед уперше помітив дію електричного струму на магнітну стрілку. 1831 року англійський фізик Майкл Фарадей об'єднав електрику й магнетизм, продемонструвавши, що рухомий магніт індукує в електричному колі струм. Спираючись на цю концепцію, Джеймс Клерк Максвелл побудував теорію електромагнітного поля. Крім електромагнітних явищ рівняння Максвела описують світло. Підтвердження цьому знайшов Генріх Герц, відкривши радіохвилі.Оптика
Із побудовою теорії електромагнітного поля та електромагнітних хвиль перемогою хвильової теорії світла, започаткованої Гюйгенсом, над корпускулярною теорією Ньютона, завершилася побудова класичної оптики. На цьому шляху оптика збагатилася розумінням дифракції та інтерференції світла, досягнутим завдяки працям Френеля і Янга.
Важливими віхами в становленні оптики були відкриття закону заломлення світла, принципу Ферма та принципу Гюйгенса. Винаходи таких оптичних приладів як телескоп та мікроскоп сприяли розвитку не тільки фізики, а й суміжних областей науки.
У 19 столітті зародилася спектроскопія — вивчення властивостей речовин оптичними методами. Спектральний аналіз допоміг ідентифікації нових хімічних елементів, таких як Гелій.
Термодинаміка і статистична механіка
У 18-му і на початку 19-го століття були відкриті основні закони поведінки газів, а з добою теплових машин сформувалася наука термодинаміка. У середині 19-го століття Джоуль встановив еквівалентність механічної та теплової енергій, що призвело до формулювання закону збереження енергії. Завдяки Клаузіусу був сформульований другий закон термодинаміки Гібс заклав основи статистичної фізики, Людвіг Больцман запропонував статистичну інтерпретацію поняття ентропії.
Під кінець дев'ятнадцятого століття фізики підійшли до значного відкриття — експериментального підтвердження існування атома.
Наприкінці дев'ятнадцятого століття змінилася роль фізики в суспільстві. Виникнення нової техніки: електрики, радіо, автомобіля тощо, вимагало великого обсягу прикладних досліджень. Заняття наукою стало професією. Фірма General Electric першою відкрила власні дослідницькі лабораторії. Такі ж лабораторії стали з'являтися в інших фірмах.
Зміна парадигм
Модель Бора — планетарна модель електронних оболонок атома.
Кінець дев'ятнадцятого, початок двадцятого століття був часом, коли під тиском нових експериментальних даних фізикам довелося переглянути старі теорії й замінити їх новими, заглядаючи дедалі глибше в будову матерії. Експеримент Майкельсона-Морлі вибив основу з під ніг електромагнетизму, поставивши під сумнів існування ефіру. Були відкриті нові явища, такі як рентгенівські промені та радіоактивність. Не встигли фізики довести існування атома, як з'явилися докази існування електрона, експерименти з фотоефекту та вимірювання спектру теплового випромінювання давали результати, які неможливо було пояснити, виходячи із засад класичної фізики. У пресі цей період називався кризою фізики, але водночас він став періодом тріумфу фізики, яка зуміла виробити нові революційні теорії, які не тільки пояснили незрозумілі явища, а й багато інших, відкривши шлях до нового розуміння природи.Теорія відносності
У 1905 році Альберт Ейнштейн побудував спеціальну теорію відносності, яка продемонструвала, що поняття ефіру зайве при поясненні електромагнітних явищ. При цьому довелося змінити класичну механіку Ньютона, давши їй нове формулювання, справедливе при великих швидкостях. Докорінно змінилися також уявлення про природу простору й часу. Ейнштейн розвинув свою теорію у загальну теорію відносності, опубліковану в 1916 році. Нова теорія включала в себе опис гравітаційних явищ і відкрила шлях до становлення космології — науки про еволюцію Всесвіту.Квантова механіка
Розглядаючи задачу про теплове випромінювання абсолютно чорного тіла Макс Планк у 1900 році запропонував неймовірну ідею, що електромагнітні хвилі випромінюються порціями, енергія яких пропорційна частоті. Ці порції отримали назву квантів, а сама ідея розпочала побудову нової фізичної теорії — квантової механіки, яка ще більше змінила класичну Ньютонівську механіку, цього разу при дуже малих розмірах фізичної системи. В тому ж 1905-му році Альберт Ейнштейн застосував ідею Планка для успішного пояснення експериментів із фотоефекту, припустивши, що електромагнітні хвилі не тільки випромінюються, а й поглинаються квантами. Корпускулярна теорія світла, яка, здавалося, зазнала нищівної поразки в боротьбі з хвильовою теорією, знову отримала підтримку.
Суперечка між корпускулярною і хвильовою теорією знайшла своє вирішення в корпускулярно-хвильовому дуалізмі, гіпотезі, сформульованій Луї де Бройлем. За цією гіпотезою не тільки квант світла, а будь-яка інша частинка проявляє водночас властивості, притаманні як корпускулі, так і хвилі. Гіпотеза Луї де Бройля підтвердилася в експериментах з дифракції електронів.
У 1911 році Ернест Резерфорд запропонував планетарну теорію атома, а в 1913 році Нільс Бор побудував модель атома, в якій постулював квантовий характер руху електронів. Завдяки роботам Вернера Гайзенберга, Ервіна Шредінгера, Вольфганга Паулі, Поля Дірака та багатьох інших квантова механіка знайшла своє точне математичне формулювання, підтверджуючись численними експериментами. В 1927 році була вироблена копенгагенська інтерпретація, яка відкривала шлях для розуміння законів квантового руху на якісному рівні.
Фізика сучасності
Із відкриттям радіоактивності Анрі Бекерелем почався розвиток ядерної фізики, яка привела до появи нових джерел енергії: атомної енергії та енергії ядерного синтезу. Відкриті при дослідженнях ядерних реакції нові частинки: нейтрон, протон, нейтрино започаткували фізику елементарних частинок. Ці нові відкриття на субатомному рівні виявилися дуже важливими для фізики на рівні Всесвіту і дозволили сформулювати теорію його еволюції — теорію Великого Вибуху.
Склався остаточний розподіл праці між фізиками-теоретиками й фізиками-експериментаторами, Енріко Фермі був, мабуть, останнім визначним фізиком, успішним як у теорії так і експериментальній роботі.
Передній край фізики перемістився в область дослідження найфундаментальніших законів, ставлячи перед собою мету створити теорію, яка пояснювала б Всесвіт, об'єднавши теорії фундаментальних взаємодій. На цьому шляху фізика здобула часткові успіхи у вигляді квантової електродинаміки, теорії електрослабкої взаємодії та теорії кварків — квантовій хромодинаміці. Усі ці теорії неформально об'єднує так звана стандартна модель. 2012 року експерименти, проведені на Великому адронному колайдері в ЦЕРНі, підтвердили існування останньої до того ще невідкритої частинки стандартної моделі бозона Гіггса. Однак, квантова теорія гравітації досі не побудована. Певні надії пов'язуються з теорією струн.
Водночас, починаючи зі створення квантової механіки швидкими темпами розвивається фізика твердого тіла, відкриття якої привели до виникнення та розвитку електроніки, а з нею й інформатики, які внесли докорінні зміни в культуру людського суспільства.
Фізичні інструменти й фізичні теорії поширился в інші області науки: хімію, біологію, медицину, в сторону яких, загалом, змістився інтерес суспільства.
Історія фізики в Україні
За середньовіччя взагалі розвиток фізичних знань в Україні був зв'язаний з прикладною математикою, що її застосовувано у ремеслі й торгівлі. Певною знаковою фігурою у точних науках дотичних до фізики цього періоду є Юрій Дрогобич (бл. 1450) — український філософ, астроном, астролог, перший відомий український доктор медицини. Природознавство, і фізика, як його складова частина, почало складатися в Україні з виникненням перших університетів, серед яких провідне місце займала Могилянська академія. Києво-Могилянська Академія, яка з'явилася у 1632 році, не поступалася рівнем філософської і натурфілософської науки тодішнім університетам Європи. Після Переяславського договору вона стала головним культурно-освітнім центром Російської Імперії і була ним аж до заснування Московського Університету в 1755 році.Найвизначнішим викладачем фізики (натурфілософії) у Києво-Могилянській Академії слід вважати Теофана Прокоповича. В 1734 році в Київській Академії навчався видатний російський природознавець Михайло Ломоносов. Від 30-их років 18 століття природознавство (фізику) на вищому рівні викладали в заснованому в 1727 році Харківському Колегіумі; по об єднанні його з Харківським Головним Народним Училищем (1793) фізика викладалася вже як окремий предмет.
Із середини 19-го століття почали закладатися університетські фізичні факультети, як в межах царської Росії, так і на теренах Австро-Угорської імперії.
Чималу дослідну працю розвинув у 1865—1891 роках засновник першої фізичної школи в Україні, професор Київського Університету М. Авенаріус. Він виявив і кількісно оформив залежність електрорушійної сили термоелементів від температури (закон Авенаріуса), як також започаткував систематичні дослідження критичних параметрів низки рідин та виявив залежність між критичною температурою, об'ємом і дійсною температурою рідини. Авенаріюс був одним з засновників Київського Фізико-Математичного Товариства (1889), яке відгорало значну роль у розвитку і популяризації фізики в Україні.
В 1884 році створено у Київському Університеті першу в Україні кафедру теоретичної фізики, яку очолив Микола Шіллер. Він вніс значний вклад у термодинаміку, описав пружність насиченої пари (закон Томпсона—Шіллера) та довів, що у диференційне рівняння другого закону термодинаміки входить інтеґруючий дільник, який мусить бути універсальною функцією температури
Початок двадцятого століття став свідком розвитку значного числа науково-дослідних інститутів, серед яких слід особливо відзначити Харківський фізико-технічний інститут, Інститут фізики, Інститут теоретичної фізики. В Україні працювали такі визначні фізики, як Микола Миколайович Боголюбов, Олександр Сергійович Давидов та багато інших.
У відкритому 1928 в Харкові Українському Фізико-Технологічному Інституті розвинулися широкі дослідження з теоретичної та ядерної фізики, фізики низьких температур, фізики твердого тіла та радіофізики. Харківський ФТІ швидко став одним з головних фізичних центрів України, навіть всього СРСР; у ньому працювали:- Л. Ландау (Нобелівська премія 1962, головним чином за його теорію плинного гелію);
- Є. Ліфшиць (співавтор з Л. Ландау багатотомовного посібника «Курс теоретической Физики», який є одним з найкращих у світовій фіз. літературі);
- І. Ліфшиць Автор фундаментальних праць з теорії твердого тіла, зокрема із загальної теорії конденсованого стану речовини;
- О. Ахіезер і О. Ситенко розвинули теорію електромагнітних флуктуацій у плазмі;
- І. Померанчук вивів теорему про сильну ядерну взаємодію при гранично високих енергіях, відому в світовій фіз. літературі як «теорема Померанчука»;
- О. Лейпунський (1934 у відрядженні до Англії в лабораторії Е. Резерфорда вперше експериментально підтвердив гіпотезу нейтрино, зробив значний внесок у розвиток ядерної фізики в Україні).
Одним з перших центрів фізичних досліджень в Україні була організована в 1923 році О. Ґольдманом у Київському Політехнічному Інституті науково-дослідницька кафедра фізики, яка розпочала перші в Україні дослідження напівпровідників. 1927 Ґольдман заснував перший в Україні фізичний журнал «Фізичні записки», який у значній мірі допоміг розвиткові української фізичної термінології. 1929 Київську науково-дослідницьку кафедру перетворено на Науково-Дослідницький Інститут Фізики, який згодом перейменовано на Інститут Фізики АН УРСР.
В Інституті механіки (заснованому 1919) досліджують теорію пружності, теорію стійкості, хвильову динаміку деформованих тіл, нелінійну теорію просторових коливань. Інститут Гідромеханіки (заснований 1926) дає вагомий вклад у аеродинаміку і гідродинаміку турбулентних і кавітаційних течій, у динаміку в'язких рідин. Головну роль у розвитку фізичних досліджень відіграв і відіграє Інститут Фізики, заснований у Києві 1929. На 1982 він веде працю у тринадцятьох відділах: фізики кристалів, фотоактивності, нелінійної оптики, фізичної електроніки, оптичної квантової електроніки, резонансних та адсорбційних явищ, газової електроніки, електроніки твердого тіла, теоретичної фізики, математичних проблем фізики, приймачів випромінювання, фізики радіаційних процесів.На світову арену вийшли з Києва імена таких фізиків, як:
- М. Крилов, який у 1930-их pp. разом з своїм учнем і співробітником М. Боголюбовим заклав основи сучасної нелінійної механіки, що застосовується у багатьох галузях фізики. і техніки. Боголюбов всесвітньо відомий і за свій фундаментальний вклад у статистичну фізику, квантову теорію поля та теорію елементарних частинок.
- С. Пекар відомий як творець теорії поляронів, що стала самостійною ділянкою фізики твердого тіла.
- О. Давидов з своїми співробітниками розвинув теорію екситонів та пояснив прикмети несферичних ядер. Важливі результати з оптичних властивостей твердих тіл здобув А. Лубченко.
- В. Бар'яхтар (магнето-акустика),
- В. Гуменюк (біофізика),
- Е. Завадський (фізика твердого тіла),
- І. О. Кулик (фізика низьких температур),
- В. Немошкаленко (фізика твердого тіла),
- В. Ольховський (ядерна фізика),
- С. Пелетминський (фізика твердого тіла),
- В. Семиноженко (фізика твердого тіла),
- В. Струтинський (теорія ядра),
- І. Фіщук (фізика твердого тіла),
- Я. Файнберґ (фізика плазми),
- А. Хоткевич (фізика низьких температур),
- В. Хоткевич (фізика низьких температур),
- І. Юхновський (фізика конденсованих станів).
- І. Пулюй, винахідник низки електричних і електротехнічних приладів, дослідник електричних розрядів у газах при допомозі так званої «трубки Пулюя»,
- С. Тимошенко, всесвітньо відомий своїми науковими працями з теорії міцности, стійкости і коливань пружних тіл,
- Ю. Кістяковський, який вніс значний вклад у фізико-хімію вибухових процесів.
- Стасів Остап, кристалофізик
- Нік Голоняк, «батько світлодіодів»
- Смакула Олександр Теодорович, винахідник антирефлексійного покриття лінз.
- Раєвський Борис, директор біофізичного Інституту Макса Планка у Франкфурті-на-Майні.
За матеріалами вільної енциклопедії
